Городнянська середня школа №2

В 1911 р. в місті Городні розпочалося будівництво приміщення гімназії для дівчат, яка була урочисто відкрита в 1913 р.

В 1918 р. всі випускники гімназії, маючи гарні знання, добровільно поїхали працювати в сільські школи Городнянського повіту.

В 1919-1920-х р.р. в місті працювало декілька початкових шкіл. В будинку жіночої гімназії працювала Повітова адміністрація.

В 1923 р. початкові класи були реорганізовані в 7-річні, а в 1934-35 р.р. на базі 7-річок було створено 2 середні школи: №1 і №2. школа №2 в 30-ті роки XX ст. називалася зразковою.

В роки німецько-фашистської окупації в приміщенні школи діти не вчились.

Після звільнення міста від окупантів в приміщенні школи був польовий військовий шпиталь, а в 1944 р. деякий час працювали тримісячні курси військовослужбовців, які готували молодших лейтенантів.

В 1946 р., коли перед Новим роком згоріла школа біля бару «Вега», всі учні перейшли в приміщення гімназії.

Після побудови школи для першої і другої шкіл, вони об'єднались за №1.

В приміщенні гімназії почали вчитись учні школи №3, яка стала називатися школою №2.

Після ремонту школи будемо надіятись, що в нас буде гімназія. Адже відомо, що прогрес освіти – це прогрес знань, духовності, підвищення індексу життя людей і міжнародного іміджу країни.

Підготував вчитель школи №2 Авдієнко К. М.

Історія Городнянської школи №2 розпочинається з 1946 року. Початкова школа складалася всього з двох класів. Першими вчителями в ті важкі голодні роки були Брагида Марія Ігнатівна, Павленко Марія Павлівна. З 1948 року школа перейшла на семирічне навчання. У той час тут нараховувалось близько 200 дітей. Першим директором семирічної школи був Довгаль Михайло Сергійович. У різний час роботу школи очолювали Моцар Сергій Максимович, Федченко Микола Іванович, Паніткін Віталій Григорович. У 1990 році було відкрито шкільну новобудову – чотирьохповерхове приміщення.

Директором школи в 1995 році став Смоляр Григорій Леонідович. У складі педколективу 79 педагогів. Із них спеціалістів вищої категорії 39, І категорії 19, ІІ категорії 11, спеціалістів 10, учителів – методистів 5, старших учителів 5, відмінників освіти України 8. Середній вік працівників школи – 43, 2 роки.

У 2005-2006 н. р. педагогічний колектив працює над проблемою «Удосконалення майстерності вчителя в педагогічному забезпеченні особистісно – орієнтованого розвитку здібностей учнів».

У школі навчаються 886 учнів. За всю історію минулих років із золотими і срібними медалями школу закінчили близько 250 учнів. Серед випускників школи є вчені, лікарі, вчителі, кандидати й доктори наук.

Значною подією в житті школи стало встановлення меморіальної дошки на честь наших колишніх учнів – воїнів інтернаціоналістів капітана Олександра Мінохова і гвардії старшого лейтенанта Володимира Шевчука, які смертю хоробрих загинули в Афганістані.

Під час весняних канікул у м. Луцьк відбулася 43 Всеукраїнська олімпіада юних хіміків, у якій узяв участь учень 8-Б класу Гайдак Максим. Олімпіада передбачала три тури: два теоретичні і один практичний. Максим з честю витримав випробування і повернувся з Луцька з дипломом І ступеня, набравши 87,25 балів із 145 можливих.

Весною 2005 року було оголошено Всеукраїнський конкурс дитячої творчості «Моя майбутня Україна» під егідою Міжнародного фонду «Україна 3000». Нещодавно прийшла звістка – перше місце у номінації «Прозові твори» здобула учениця 8-А класу нашої школи Олена Детина за оповідання «Ганнуся з майбутнього», яке було опубліковано в журналі «Світ дитячих бібліотек».

В оповіданні розповідається про сучасну школярку Оленку, яка несподівано зустрічає дівчинку Ганнусю, що випадково потрапила до нас із майбутнього – 2055 року. Дівчата знаходять спільну мову, і Ганнуся розповідає, якою стане Україна через 50 років.

Свято молодості і краси, на якому було обрано найкрасивішу дівчину нашого міста, відбулося 23 вересня. Конкурс «Міс Городня» складався з чотирьох етапів:

· Привітання – учасниці коротко розповідали про себе.

· Скрипачки – дівчата демонстрували своє розуміння гри на скрипці.

· Байкери – ніжні й красиві дівчата перевтілювалися у жорстоких байкерів.

· Вихід у вечірніх сукнях, що перетворився на справжній бал для чарівних принцес.

Усі учасниці достойно витримали випробування, продемонструвавши не тільки прекрасну зовнішність, а і вміння спілкуватися, артистизм, ерудицію. Титул «Міс Городня» виборола учениця Городнянської школи №2 Марина Серенок. Ми вітаємо її з перемогою і бажаємо успіхів у майбутньому.

Тяжко забути трагічні дні Чорнобильської трагедії, незважаючи на те, що пройшло уже двадцять років після страшних подій. Будучи нацією, яка є надзвичайно сильна своїм духом, український народ зумів подолати труднощі квітня 1986 року і до сьогоднішнього дня оцінює Чорнобильську трагедію як суворий урок життя. Нещодавні події на Україні принесли нашій країні світове визнання, і ми хочемо щоб у світі нас знали як країну успіхів, а не трагедій. Разом з тим будь-які події є невід'ємною частиною нашої історії, і ми не повинні їх забувати.

З надзвичайною увагою та зацікавленістю члени та працівники нашої спілки мали можливість насолоджуватися виставкою малюнків «Чорнобиль дитячими очима», яку надіслали до редактора газети "Народна Воля" п. Миколи Дупляка (м. Скрентон, Пансільванія, США) школярі школи № 2 міста Городня Чернігівської області. Не зважаючи на те, що діти особисто не пережили страшні дні трагедії, вони дуже реально і чутливо змогли відобразити усі труднощі тих страшних днів у своїх художніх творах. Було відчутно, що ті трагічні дні не зітруться з пам'яті підростаючих поколінь.

Чудовим доповненням до першої частини виставки була інша виставка під назвою «Україно моя, рідний зоряний краю!» У ній діти того ж художнього гуртка Городнянської школи під керівництвом п. Валентини Хмеленок відобразили свої почуття про сьогодення та майбутність нашої неньки України. Приємно було спостерігати, що підростаюче покоління бачить свою Батьківщину квітучою, усміхненою, повною духовного піднесення та бадьорого настрою. Якщо наші діти - наше майбутнє - бачать Україну саме такою, залишається лише вірити, що саме такою вони її і збудують.

Ми щиро вдячні юним художникам, які вклали душу у свої художні твори, що відображають історію, сучасність та майбутнє України. Майбутнє нашої Батьківщини у Ваших надійних руках – отже, всього вам найкращого у цій не легкій, але надзвичайно важливій справі.

5-й ювілейний фестиваль німецької культури "Київфест"

7 - 8 жовтня в Києві відбувся 5-й Міжнародний ювілейний фестиваль німецької культури "Київфест".

Його організатори – Центр німецької культури „Відерштраль”, німецький молодіжний культурний центр „Німецьке джерело”. Партнери заходу – Благодійний фонд „Товариство Розвитку”, Міністерство культури та туризму України, Державний комітет у справах національностей та міграції України.

У фестивалі брала участь і 14-річна Катерина Волошко з Городнянського німецького культурного центру «Взаємодія». Вона виконувала «Серенаду» Франца Шуберта німецькою мовою. Катруся привезла Диплом за розкриття глибинних шарів історичної пам’яті, відродження культурного та духовного життя свого народу.

З 2 по 13 серпня 2006 р. у м. Скадовську на березі Чорного моря проходив дитячий мовний табір "Glockenblumen" ("Дзвіночки"). Організатором цього проекту були Асоціація німців України і Благодійний Фонд "Товариство Розвитку". У цьому таборі відпочивали і три юних таланти з Городні, які є активними членами Німецького культурного центра. Вони були нагороджені путівкою в дитячий оздоровчий туристичний центр "Зорепад" за високі результати, яких вони досягли у вивченні німецької мови. Катя Коваленко, будучи ученицею 6 класу, зайняла 2 місце в районній олімпіаді з німецької мові за 8 клас. Катя Волошко – лауреат численних Всеукраїнських фестивалів, на яких вона виступала з німецькими піснями. Аня Нерус – учасниця конкурсу малюнків, який проходив у Києві.

У липні Катя Волошко і Катя Коваленко одержали грамоти із самої Німеччини – від Міністерства шкільної і вищої освіти землі Північний Рейн-Вестфалія, а Аня Школик – грамоту Міністерства культури землі Північний Рейн-Вестфалія за участь у міжнародному конкурсі “Зустріч зі Східною Європою”. Катя Волошко і Катя Коваленко представляли на конкурс свої творчі роботи німецькою мовою, а Аня Школик – свої картини.

Перебування у мовному таборі, де уроки німецької мови проводили справжні німці – Антье і Мартін, стало прекрасною можливістю щодня спілкуватися німецькою мовою.

Кожний день був особливим: ходили на пляж, гралися, займалися німецькою мовою. То "Міс табору", то командні конкурси, то інсценування казок німецькою мовою, те день закоханих, то конкурс "Він + Вона", те конкурс реклам, то конкурс воскових фігур "Мадам Тюссо". Крім того, потрібно встигнути ще і на море сходити, відвідати гуртки німецької мови, танців і «Умілі ручки». Увечері дискотека. Наступного дня знову культурна програма, вечірній захід.

На Дні німецької культури кожний показував те, що він привіз із собою і чому він навчився в таборі.

Особливо запам'ятався усім конкурс "Перлина Чорного моря". "Перлинкою" стала дев'ятирічна Лена з Херсона.

А в останній вечір усіх очікувало прощальне вогнище із шашликами.

Швидко пролетіли 12 днів. За ці дні встигли не тільки подружитися, але й обмінятися електронними адресами.

Про те, що городнянці і в мовному таборі були найактивнішими, свідчать грамоти, які вони привезли додому.

Окружне правління м. Мюнстер

12 липня 2006 р.

Шановні дами та добродії,

Ваш культурний центр показав гарні результати в шкільному конкурсі “Зустріч зі Східною Європою”. Ми раді, що можемо переслати вашим учням Волошко Катерині і Коваленко Катерині грамоти Міністерства шкільної і вищої освіти землі Північний Рейн-Вестфалія, а Школик Ганні – грамоту Міністерства культури землі Північний Рейн-Вестфалія.

Одночасно висловлюємо подяку керівникові гуртка Хмеленку М.П. і нагороджуємо грамотою окружного керівництва м. Мюнстер як визнання Вашої досить цінної праці.

Також запрошуємо вас до участі в конкурсі 2007 року.

З дружнім привітом

Марко Колькс

«До побачення серед квітів...»

"День", №214, четвер, 7 грудня 2006

Сьогодні виповнюється 106 років від дня народження геніальної української художниці Катерини БІЛОКУР.

Ми побували у столичному Музей українського народного декоративного мистецтва, де зберігається її 38 робіт, більшість з яких експонуються у постійнодіючій виставці.

Сьогодні там до 106-ої річниці від дня народження художниці відбудеться виступ лауреатів Першого фестивалю моновистав за її листами «Я буду художником» (мисткиня залишила багату епістолярну спадщину). Як повідомила напередодні «Дню» заступник директора з науково-освітньої роботи Галина Безкоровайна, листи, написані до Катерини Білокур, читатимуть аматори — переможці II Всеукраїнського конкурсу листа «Квіти, мої діти». «Цей конкурс проводимо вже вдруге, — розповідає Галина Безкоровайна. — Цьогоріч до нас надійшло понад двісті конкурсних робіт з усієї України, до речі, найбільше із північних і східних областей. У фінал потрапило лише десять, з яких чотири посіли призові місця (третє місце поділили між собою два фіналісти)».

Члени оргкомітету дали нашій газеті ексклюзивне право надрукувати уривки із кількох листів. Ось, наприклад, дещо із написаного Валентиною Хмеленок з міста Городня Чернігівської області, яка за свою роботу нині отримає репродукцію відомої картини «Кавун, морква, квіти» Катерини Білокур, виготовлену на полотні, оскільки її доробок журі оцінило як найкращий.

«Життя іде. Життя минає. Ось уже і осінь. І в природі. І в моїй долі, — пише Валентина Хмеленок. — Щорічно осінь дарує нам плоди нашої праці, прикрашаючи їх пізніми квітами, золотом і багрянцем. Життєва осінь винагороджує нас дорослими дітьми, та прикрашає наше життя онуками. Коли були пострижини в онука-первістка на першому році життя, за дідівським звичаєм послали на стола кожуха, посадовили іменника і, поки хрещений батько стриг білий пушок, порозкладали непомітно на кожусі гроші, кусень хліба, молоток, книгу, пензель, ручку. За прикметою: що перше вибере «дорослий» однорічок, тим і буде в майбутньому. То уявіть собі: мій онук схопив пензля! Тепер він малює скрізь — на столі, на дверях, на шпалерах, навіть під столом розфарбував підлогу. А скільки моїх фарб та пензлів зіпсував, поки опанував «ази» малювання. Але я рада цим прикрощам, адже він — найкраща квітка мого життя...».